Блог №3. Вєсті с полєй

Мені важко описувати свої внутрішні переживання. Слова в мене не виразні, гіперболи, епітети та усілякі парономазії залишилися в університеті на парах зі стилістики, вірші я люблю, але не пишу - я поет, зовусь Нєзнайка, от мєня вам балалайка. Буду писати сухими і "мокрими" :) фактами.

Коротше, закрутило та понесло мене у вирії онкологічної рутини. Всьо як у всєх. Аналізи, очікування, КТ з контрастом, тести на генетичні мутації. З кожним отриманим результатом моя пухлина ставала все більш агресивною та дорогою в обслуговуванні. КТ показало враженний підключичний лімфовузол, що автоматично відклало операцію "на пАтом" і я потрапила одразу на хіміотерапію. О, це було божественно. Порекомендували мені Еменд, чудовий (це я вже зараз, після другої "хімії" знаю) препарат, що значно покращує стан твоєї тушки після коктейлю "Краснєнькоє+Палітаксел", смешать, но не взбалтывать. Але ціна... Я вирішила ризикнути і пройти перший курс виключно на препаратах, виписаних на аркуші-пам'ятці у відділенні хіміотерапії. І зря. Так погано мені було років тринадцять назад, коли ми з моїм майбутнім чоловіком та друзями приговорили три пляшки коньяку без закуссі під чудові опівнічні розмови на кухні. На цей раз відчуття були схожими: нудота, слабкість, біль у шлунку та суглобах. Класична картина жорсткої інтоксикації. Але... вночі, намагаючись заснути після цілого дня пост-хімічного бодуна, я відчула, що це не сон, а втрата свідомості. Я ніби провалювалася у безодню і це налякало мене до вср..чки. Почало боліти серце, пішла задишка, кімната пливла перед очима. "Це всьо?" злякалася я і викликала швидку. Лікар виміряв тиск, рівень кисню в крові - дав цукерку і сказав пити заспокійливе. Ну, віднині я знаю, що таке приступ паніки. Нічого прілічного і вкінці дуже стидно.

Два тижні після першої хімії я провалялася вдома у мами, поки вона виховувала моїх бандитів у мене вдома. В мені накопичилось стільки переживань, думок та ідей, що я почала малювати. Вийшла своєрідна медитація і я заспокоїлася. На стільки, що коли мій лікар подзвонила з результатом генетичного тесту, в мене навіть око не сіпнулося. Так, BRCA-2. Ну, а що ти очікувала. Розізлило трохи, але я не нервувалася. Ще й волосся як раз почало активно сипатися. Я мовчки дістала машинку і зробила собі класичну "стрижка школьна, 5 копійок". Прощеголяла так тільки два дні, коротке волосся дуже кололося, голова чухалася неймовірно. Побрилася наголо. Цікаві відчуття.

Усі навколо одразу стали жаліти, співчувати, ну, ти ж вже справжній онкохворий - лисий, блідий і слабкий, загорнутий в біле простирадло і повзучий в бік Байкового. От під такий акомпанемент я відправилася на другу хіміотерапію. З пачкою Еменду у руці. Сьогодні в мене третій день і я почуваюся набагато краще. Не варто економити на здоров'ї, наука на майбутнє.

В подальшому мене очікує новий додаток до хімії (платина) і декілька операцій по видаленню обох грудей. Але, так треба, щоб жити далі. Лячно? Так. Безліч питань, де взяти гроші та залишки здоров'я, щоб все це пережити. Намагаюся не впадати у відчай. В нас всередині така кількість невідомого, несвідомого, безмежного і ми, виявляється, здатні відновлюватися після високих доз отрути в нашому тілі. Тому, зараз я піду домальовувати свою картину (дуже пафосно звучить) і сьорбати м'ятний чайок під акомпанемент зливи.