#ВАРТОЖИТИ: істория співзасновниці "Афіни" Ніни Резніченко

Джерело - http://vartozhyty.com.ua/ninareznichenko


Свою «історію про рак» розповіла Ніна Резніченко, співзасновниця ГО Афіна. Жінки проти раку і керівниця штабу лінії допомоги кол-центру #ВАРТОЖИТИ. Як і коли жінка дізналася про свій діагноз, де знаходить сили для боротьби, без чого не уявляє своє життя зараз, що би порадила собі 20-річній та про багато іншого читайте у блозі Ніни.


Ніно, розкажіть про себе. Чим займаєтесь в житті?


З дитинства я вирізнялася підвищеним почуттям справедливості і готовністю відстоювати правду. В результаті стала важким підлітком, затюканим радянською системою освіти, закомплексованим і таким, що ненавидить себе. Довго не могла зрозуміти, чим хочу і зможу займатися. У пошуках себе в 30 років вступила на філософський факультет КНУ імені Т.Г.Шевченка. На 4 курсі в науковому журналі «Практична філософія» вийшла моя перша в житті стаття — «Роздуми про сенс життя». Під час навчання я працювала журналістом, копірайтером і навіть автором дитячих казок. У мене все виходило, але ці заняття не приносили задоволення. Я вірила, що існує справа, від якої у мене будуть світитися очі. Займаючись нею, я буду мотивована і щаслива, відчувати себе на своєму місці. І я шукала цю справу, просила Господа показати моє призначення. Зараз, через шість років після раку, я сміливо можу сказати, що знайшла своє покликання в громадській діяльності в сфері дорослої онкології.


Як ви дізнались про свій діагноз?


Працюючи в журналі для жінок, я записувала по 18-20 інтерв'ю в місяць. Серед спікерів були фахівці різних напрямків, часто це були лікарі. Спілкуючись з мамологами на тему здоров'я молочних залоз, я пояснювала в статтях жінкам важливість щорічних обстежень грудей, при цьому сама ні разу не знайшла часу зробити ні УЗД, ні мамографію. Це дуже характерно для наших громадян — думати, що з нами нічого поганого трапитися не може. Згодом я часто згадувала, як під час півторагодинного інтерв'ю з мамологом посоромилася попросити лікаря, щоб він мене оглянув. Через півроку після того інтерв'ю у мене з'явилася біль в грудях. Спочатку я подумала, що «відлежала» груди, але біль не вщухав, і приблизно через місяць я пішла до лікаря. УЗД, огляд мамолога, скерування в Національний інститут раку на мамографію — все це зайняло лічені дні, і ось я стою на порозі Інституту Раку з папірцем, на якому був написаний результат біопсії — «елементи залозистої карциноми». Пошук словосполучення в google — і розуміння, що життя ніколи вже не буде таким, як раніше.


За півроку лікування я навчилася сприймати кожен день як маленьке життя, в якому уважному спостерігачеві відкривається багато прекрасного


Можете пригадати свої емоції, коли дізнались, що у вас рак?

На той момент про рак я знала зовсім небагато: що хворі ходять лисими і блідими, а потім вмирають. І ось раптом рак у мене. Як до цього ставитися, я не знала, ніколи не замислювалася, що зі мною може таке статися. Я буду лисою і блідою? Я помру? Як скоро? Що буде з моєю родиною і котами? Здавалося, що мене підхопив ураган і несе невідомо куди.

Що надає вам сили боротись?

Першим, хто взяв мене за руку і «заземлив», був чоловік. Він запевнив мене, що буде поруч, що рак грудей лікується і шанси високі. Він вивчав інформацію про діагноз на форумах і медичних сайтах, а потім заспокоював мене. Батьки дуже підтримали фінансово і морально. Я розуміла, що якщо розклеюсь, це спричинить ще більше болю моїм близьким, тому наполегливо лікувалася. У мене виявився гормонозалежний рак, стадія 2Б з метастазами в двох лімфовузлах. Операція, хіміотерапія, опромінення, потім гормонотерапія, яка триває донині ... А кому легко? Коли потепліло, я переїхала разом з мамою і котами на дачу, провела туди інтернет і працювала онлайн прямо на веранді, вдихаючи аромати саду. За півроку лікування я навчилася сприймати кожен день як маленьке життя, в якому уважному спостерігачеві відкривається багато прекрасного.

Брифінг у Верховній Раді з питання подання законопроєкту щодо доступу до медичного канабісу

Коли я лікувалася від раку, багато речей мене шокувало. У Національному інституті раку в 2014 році майже за все доводилося платити «благодійні внески», ліків не було, а відділення, в якому я лежала, перебувало в аварійному стані. Пацієнтський рух в Україні тоді тільки зароджувався. Я приєдналася до спільноти «Онкобудні», а пізніше ще до кількох онкогруп в соцмережах. У мене було багато планів — хотілося домогтися змін у сфері дорослої онкології, інформувати пацієнтів про їхні права, створити прес-службу для хворих. Тоді я зрозуміла: щоб реалізувати свої ідеї, мені потрібно самій заснувати групу і діяти незалежно. У цей момент відбулася доленосна зустріч: на виставці портретів в Луцьку я познайомилася з Вікторією Романюк, яка згодом стала моєю головною соратницею і співзасновницею громадської організації «Афіна. Жінки проти раку». У поїзді Луцьк — Київ 25 квітня 2017 року народилася наша «Афіна». Сьогодні в ній налічується кілька тисяч онкопацієнток, і ми вже багато зробили, а зробимо ще набагато більше.

Прошу вас, не витрачайте час на спроби перемогти рак за допомогою нетрадиційної медицини, не слухайте порад відмовитися від операції або хіміотерапії!

Вікторія Романюк та Ніна Резніченко, співзасновниці ГО "Афіна. Жінки проти раку"

Що робить вас щасливою?

Для щастя мені дуже важливо самій вибирати, як жити, якою людиною бути і чим займатися. Я щаслива, що вдалося вижити і знайти своє місце в цьому світі, приносячи практичну користь людям. Щаслива, що у мене є улюблена сім'я і багато домашніх тварин. Що здійснила свою студентську мрію — побувала на батьківщині Сократа в Афінах. Щаслива, що сьогодні прокинулася і добре себе почуваю.

Назвіть три речі, без яких не уявляєте свого життя?

Sex, drugs and rock and roll. Жартую. Інтернет, кросівки і антидепресанти (в широкому сенсі).

Яніна Соколова та Ніна Резніченко, фотосесія на підтримку кол-центру для онкопацієнтів #ВАРТОЖИТИ

Якби мали можливість, що б порадили собі 20-річній?

Це було б здорово. Я б обняла себе і сказала: «Тебе чекає дивовижне життя. Вір в себе, прислухайся до себе, шукай себе, пробуй, не бійся, ти дуже здібна, у тебе все вийде. Не слухай тих, хто говорить «це неможливо, ти не зможеш». Ти зможеш абсолютно все, що вважатимеш правильним і важливим. Нічого не бійся, мрій, я з тобою».

Чому ви вирішили долучитись до проєкту кол-центру #ВАРТОЖИТИ?

Все вийшло дуже символічно. 8 березня, в День жіночої солідарності, я познайомилася з продюсеркою проєкту «Я, Ніна» і співзасновницею Фундації #ВАРТОЖИТИ Олесею Корженевською. Ми довго не могли наговоритися, розповідали один одному, чим займаємося, ділилися ідеями, мріями і планами. Стало очевидно, що у нас спільні цілі, і якщо об'єднати ресурси і зусилля, можна перевернути гори. Через два місяці почалася спільна робота над запуском всеукраїнського кол-центру для онкопацієнтів. Це дуже важливий і актуальний проєкт. Зараз в Україні немає ні централізованої довідкової служби, ні лінії психологічної допомоги для онкопацієнтів та їх родичів. Зате є масова істерія і транспортні проблеми через карантин, а також плутанина, пов'язана з початком другого етапу реформи охорони здоров'я. З огляду на ці обставини, ми поспішаємо запустити кол-центр якомога швидше. І приємно, що до нашого проєкту приєднується все більше прекрасних партнерів.

Фотосесія онкопацієнтів в рамках підтримки кол-центру #ВАРТОЖИТИ

Що би ви сказали усім, хто щойно дізнався, що у них злоякісна пухлина?

Вам зараз страшно і здається, що життя закінчилось, але це не так. Попереду ще багато хорошого. Безліч людей пережили рак і живуть серед нас. Я одна з них. Прошу вас: не витрачайте час на спроби перемогти рак за допомогою нетрадиційної медицини, не слухайте порад відмовитися від операції або хіміотерапії. На сьогодні багато онкодіагнозів добре лікуються, і доказова медицина семимильними кроками йде до повної перемоги над раком. Навіть з четвертою стадією можна прожити більше десяти років. Багато ліків закуповуються державою і є в онкоцентрах, відкриваються все нові і нові клінічні дослідження, в рамках яких можна безкоштовно отримати інноваційне лікування. Нічого не бійтеся. Ідіть до своїх — знайдіть спільноту пацієнтів, де вам допоможуть скласти план дій і підтримають порадою. Дорогу здолає той, хто ЙДЕ.

42 перегляд