Щороку в третю неділю червня відзначають професійне свято працівників галузі охорони здоров'я України - День медичного працівника. Проте цьогоріч ми бачимо у стрічці фейсбук багато дописів лікарів з проханням не вітати їх сьогодні, адже Україна успадкувала це свято від Радянського Союзу, і цей день залишається святом не тільки в Україні, а і в росії та білорусі.
Таке бажання є цілком зрозумілим, адже коли в країні триває війна, та від російської агресії щодня гинуть українські громадяни, потрібно розривати усі зв'язки, що поєднують нас із країною-агресором. Росія руйнує українські лікарні, викрадає медичне обладнання, вбиває українських медиків та пацієнтів. Тому бажання забути про лицемірство совка і жити у вільній європейській країні зі своїми мовою, культурою та традиціями, з системою охорони здоров'я, у якій на першому місці - пацієнт та його життя, та відмова святкувати день медика в один день із тими, для кого людські життя не мають абсолютно ніякої цінності, є цілком зрозумілими.
12 українських цивільних медиків загинуло внаслідок повномасштабного російського вторгнення. 47 медичних працівників отримали поранення. Понад 700 об'єктів медичної інфраструктури пошкоджено або повністю зруйновано.
Життя та здоров'я людини є найбільшою цінністю. Турбота про цей скарб – щоденна праця тих, хто обрав фах медика. Праця нелегка, відповідальна, бо окрім знань, потребує мужності і людяності, великих душевних і фізичних сил. Медичні працівники сьогодні працюють часто без вихідних та в складних умовах, нарівні з військовими тримаючи власну лінію фронту.
Багато із нас перенесли багатогодинні операції та досить агресивне лікування. З початку війни онкопацієнти отримували медичну допомогу під звуки сирени, або ж в бомбосховищах. Медичним працівникам доводиться працювати в надскладних умовах. Проте ми живі. Ми живемо. Це є те, заради чого працюють медичні працівники. І майже у кожного з нас є Людина, завдяки якій це є можливим. Це може бути лікар, чи медсестричка, чи лаборант, чи ще хтось, хто працює у сфері охорони здоров'я, чия дія, чи навіть слово, стало вирішальним у нашому житті. Ці люди творять щодня маленьке диво, хоч щодня стикаються із розпачем та болем, та радіють, коли бачать радість пацієнтів, яким вдається подолати хворобу. Вони дарують людям найдорожче – здоров’я, віру та надію. І ми щодня їм вдячні.
Ми часто згадуємо своїх рятівників, хоч, напевно, рідко про це їм говоримо. Говоріть це при кожній можливості, не лише один раз на рік. Нехай у кожного, хто присвятив життя медичній сфері, завжди будуть крила підтримки!
Дякуємо! Любимо! Шануємо!
Comments