Як із власного досвіду, так і з історій, якими щодня діляться учасники Афіна. Жінки проти раку - група взаємодопомоги онкопацієнтів, ми знаємо, що однією з основних проблем, яка може значно вплинути на стан людини з онкологічним захворюванням та на успішність лікування раку, є відсутність якісної комунікації між лікарем і пацієнтом.
За результатами опитування, яке проводили в минулому році ГО Афіна. Жінки проти раку та БФП Крапля КРОВІ за підтримки Міжнародний фонд "Відродження", 64% онкопацієнтів зазначили, що лікар ніколи не запитує про те, як хвороба пацієнта впливає на його повсякденне життя – https://www.athena-wac.com/proekt2
Як виявилось, це питання гостро стоїть не тільки в Україні, яка успадкувала радянську культуру спілкування у багатьох сферах надання послуг (згадайте либонь похід за довідкою до будь-яких державних інстанцій чи обслуговування в овочевому магазині), а і в усьому світі.
Саме на вивчення проблем недостатньої взаємодії у парі “лікар-пацієнт” було спрямовано дослідження, яке у 2020 році провела група науковців з Медичного центру Лейденського університету, що у Нідерландах. Результати були опубліковані в журналі Американського онкологічного товариства і доступні широкому загалу за посиланням https://bit.ly/3Rc141o
Приписаний Гіппократу принцип “Найперше — не нашкодь!” є однією з головних заповідей медичної етики. Шкода може бути результатом не тільки медико-технічної помилки, але й того, що історично сприймається як слабкий бік медицини, – комунікації. У цій статті представлено погляди пацієнтів на потенційно шкідливу комунікативну поведінку лікарів-онкологів та запропоновано практичні інструменти для покращення спілкування з пацієнтами при лікуванні онкологічних захворювань на пізніх стадіях. Описані як проблеми, яким можна запобігти, так і чутливі питання, що вимагають індивідуального підходу.
Так на що ж скаржаться європейські онкопацієнти?
Перш за все на те, яким чином лікарі надають інформацію. Тут і невизнання емоційного впливу, який має інформація на пацієнта, ненадання часу на роздуми та усвідомлення новин, розпливчасті або навіть неправдиві обіцянки, замість конкретних прогнозів. Занадто мало, або навпаки занадто багато інформації, особливо з величезною кількістю медичних термінів, що може призвести до труднощів у розумінні ситуації.
Друге — це питання прогнозування, наприклад щодо тривалості життя пацієнта. Сприйняття пацієнтами такої інформації було різним. Деякі вважали шкідливим надання конкретної прогностичної інформації, оскільки така інформація за своєю суттю є невизначеною. Інші вважали шкідливим, якщо прогностична інформація не надається або надається нечітко.
Третє — рішення про подальше лікування. Стосовно цього дослідження показало, що надмірна категоричність лікарів сприймалася як потенційно шкідлива. Пацієнти хочуть отримувати обґрунтування та мати можливість обговорити альтернативні варіанти лікування, включаючи всі "за" і "проти".
Ну і останнім, але не менше важливим є питання емпатії, а частіше за все, її відсутності. Це нереагування на емоції пацієнта, ігнорування або применшення скарг, не сприйняття пацієнта як особистості (наприклад, зосередження уваги лише на медичних фактах) або індивідуальності (наприклад, невикористання імені пацієнта). Погодьтеся, знайомі відчуття.
Що ж саме рекомендують робити лікарям автори дослідження?
Давати пацієнтам чітку, чесну та конкретну відповідь, і в той же час вивчати вподобання пацієнтів та відповідно до них адаптувати варіанти подання інформації.
Поступово, крок за кроком обговорювати прогноз з пацієнтом, озвучуючи всі варіанти розвитку подій.
Важливо вміти ставити запитання та з'ясовувати емоційний стан, скарги, тривоги і почуття людини.
Не тиснути на пацієнта, давати час поміркувати і прийняти рішення.
Сподіваємося, що ця стаття буде корисною і для українських лікарів-онкологів для формування або коригування власних стратегій комунікацій з пацієнтами.
Opmerkingen