ЯК ПОДОЛАТИ ТРИВОГУ?

Автор статті Антон Покалюхін, психолог TomoClinic


Згідно результатам опитування, в якому взяли участь 546 онкопацієнток, тривога –

найпоширеніший стан, який супроводжує 72% хворих. Що робити, щоб вона не

зруйнувала вам життя, - розповідає психолог Антон Покалюхін.


Момент, в який пацієнти дізнаються свій діагноз, багато з них називають відправною

точкою: в їхньому лікуванні, у важливому етапі життя і також – у підвищеному рівні

тривоги. Рівень поширеності тривожних розладів серед онкопацієнтів перевищує

загальностатистичний у кілька разів. І це цілком зрозуміло, адже одна з основних причин тривоги – невизначеність майбутнього, а з діагнозом вона стрімко зростає. На додаток існує ціла купа факторів, які сприяють погіршенню емоційного самопочуття: фізичні симптоми від хвороби та лікування; почуття безпорадності та самотності; інші сімейні, особисті та фінансові проблеми.


Втім, хороші новини полягають у тому, що з тривогою можна впоратись. Вона не

обов’язково повинна руйнувати ваше життя та зменшувати задоволення від нього. Існують ефективні способи різної інтенсивності, які допомагають долати тривогу та страхи.


Але в першу чергу, необхідно звернути увагу на те, що ви самі думаєте про ці емоції.

Багато людей вважають, що тривога чи страх – це негативні сторони нашого існування та від їх необхідно позбуватись. У прагненні завжди бути «на позитиві», не відчуваючи

занепокоєння, є значний недолік: на великому відрізку часу це майже неможливо.

Тривога – це одна з базових систем безпеки нашого мозку, за допомогою неї ми можемо уникати багатьох небезпечних ситуацій. Врешті решт, коли ви обираєте обійти темний провулок, ідучи додому ввечері, це може врятувати вам здоров’я чи гаманець. Отже, тривога буває корисною, а буває - ні. Корисна тривога побуджає нас до конкретних дій, які покращують наше життя. Некорисна ж не приносить нічого, окрім стурбованості і неприємних відчуттів, та виснажує нас. Таким чином, розпочати можна зі зміни свого ставлення до тривоги: це нормальна частина нашого життя і не обов’язково прагнути позбутись її повністю, достатньо лише зменшити кількість некорисної.