Автор: Вікторія Романюк
Марія Кукушкіна - старший науковий співробітник науково-дослідного відділення пухлин шкіри і м'яких тканин Національного інституту раку, кандидат медичних наук, лікар хірург вищої категорії. Її знають багато учасниць нашої спільноти Афіна. Жінки проти раку, до неї їдуть пацієнти із різних куточків України. До вашої уваги наша нещодавня розмова.
🔸 Маріє Миколаївно, коли до закритої фейсбук-групи нашої громадської організації "Афіна. Жінки проти раку" приєднуються нові учасниці, то вони часто запитують до якого лікаря звернутись з тим чи іншим видом раку. Коли запитують про дерматоонкологію, то найчастіше можна отримати пораду звернутись до вас. Вас знають як одного з найкращих спеціалістів у цій сфері. Як довго ваша діяльність пов'язана з онкологією, і чому ви обрали саме напрямок дерматоонкології у своїй практичній діяльності? Можливо є щось, що вплинуло на ваш вибір?
У 1996 році я закінчила медичний інститут, потім було два роки інтернатури, і з 1998 року я працюю в Національному інституті раку, у відділенні онкоортопедії, пухлин шкіри та м'яких тканин. Відверто кажучи, не можу сказати, що це був мій свідомий вибір, але після декретної відпустки я почала працювати зі своїм шефом, якого я дуже люблю і поважаю, - професором Коровіним Сергієм Ігоревичем. Основна маса моїх пацієнтів лікувалась з приводу пухлин шкіри. І мабуть в момент, коли я занурилась в проблему дерматоонкології глибше, це стало важливим, цікавим і майже особистим. Крім того, серйозним поштовхом стала моя перша поїздка закордон на міжнародну конференцію. Мені було мабуть 34 чи 35 років, коли я вперше потрапила на Всесвітній конгрес з меланоми та раків шкіри. Це було великим відкриттям для мене. І досі кожна вузькоспеціалізована конференція є неймовірно цікавою, тому, що дозволяє не тільки дізнатися про нові досягнення в діагностиці та лікуванні, почути про власний досвід колег, але й побачити, що одну й ту саму проблему можна вирішувати по-різному, зрозуміти, як народжуються ідеї. І оце, мабуть, такий момент, який дуже захопив.
🔸 Меланома є однією з найбільш небезпечних злоякісних пухлин. У чому полягає ця небезпека?
Меланома є досить агресивною пухлиною, тому важливо розпочати лікування якомога раніше. Якщо пацієнт вчасно звернувся до лікаря, і хворобу діагностовано на ранніх стадіях, то проблему вдається усунути хірургічним шляхом і більше до неї ніколи не повертатися. Але якщо час втрачений, то, на жаль, дуже часто захворювання прогресує. Зазвичай після ураження шкіри меланома розповсюджується у лімфатичні вузли, а потім у внутрішні органи. Це не означає, що у хворих на меланому стовідсотково відбувається прогресія захворювання. В мене є пацієнти, які починали лікування з третьої стадії, я їх знаю вже багато років, і вони знаходяться у стійкій ремісії. Але, звичайно, тих людей, які почали лікування на початкових стадіях, значно більше. Мені б дуже хотілося, щоб всі пацієнти були виліковні. Хочу зауважити, що до недавнього часу при IV стадії захворювання пацієнтам майже нічого було запропонувати, адже в нас була лише хіміотерапія, яка дуже малоефективна, і за 20 років моєї роботи можна на пальцях перерахувати людей з IV стадією захворювання, які після хіміотерапії мали повну регресію пухлини та продовжували жити. До недавнього часу це була неймовірна проблема у всьому світі, не тільки в Україні. На щастя, ситуація змінилася, з'явились нові ефективні ліки. І дуже хотілося б щоб ці зміни стосувалися і українських пацієнтів.
🔸 За статистикою, смертність від меланоми в Україні з десятки разів вища, ніж у Америці. Як ви вважаєте, з чим це пов'язане?
Ця інформація фейкова, хоча показники виживаності в нашій країні дійсно дещо гірші, і треба розуміти, чому. Виживаність залежить перш за все від стадії захворювання, з якої розпочато лікування. Дійсно, за кордоном більша обізнаність людей щодо небезпечних родимок, тому значна кількість пацієнтів розпочинають лікування на початковій стадії, тому і смертність нижча. Крім того, з 2011 року розпочалася ера нової терапії меланоми, яка дозволила дуже серйозно підвищити виживаність хворих з ІІІ-IV стадіями захворювання. У розвинених країнах сучасне лікування (таргетну терапію та імунотерапію ) отримують усі пацієнти. В Україні це можуть собі дозволити одиниці, тому що сучасне лікування дуже дороговартісне, держава не забезпечує хворих необхідними ліками, і фінансове навантаження повністю лягає на плечі пацієнтів та їх сімей. Тобто якщо пацієнт має змогу придбати такі препарати, ми його лікуємо за сучасними протоколами, якщо не може, то, на жаль, ми можемо запропонувати тільки лікування хіміопрепаратами, які є малоефективними у порівнянні з інноваційними лікарськими засобами.
🔸 Кожна людина зараз може знайти величезну кількість інформації про здоров'я, у тому числі неперевіреного характеру. З якими міфами про меланому вам доводиться стикатися?
Мабуть найчастіший міф - це те, що якщо видалити меланому, то хворий помре. Насправді це зовсім не так. Цей міф виник тому, що багато пацієнтів звертаються надто пізно, і попри всі намагання, допомогти їм не завжди вдається. Не всі родимки, які видаляють, є меланомою, тому потрібно звертатись до фахівців. Якщо пацієнт щось збирається видаляти, його обов’язково має оглянути фахівець, який володіє дерматоскопією.
В нашій країні чудові дерматологи. Приватні клініки забезпечують лікарів дерматоскопами, у державних дерматологи купують зазвичай самі, адже розуміють необхідність наявності такого інструмента для діагностики пухлин шкіри. Після видалення родимки, матеріал необхідно віддати на гістологічне дослідження. Нажаль багато історій, коли видаляють якесь новоутворення, не відправляють його на дослідження та кажуть «все гаразд, ідіть додому, можете забути», а через декілька років у пацієнта виникають метастази. І хворий починає дуже довгий шлях до пошуку діагнозу, тому що про цю родимку, яка колись була видалена, він і не згадує. І тільки коли беруть біопсію з метастатичного вогнища, встановлюють діагноз меланома, починають хворого ретельно розпитувати, пацієнт згадує, що колись йому видаляли новоутворення шкіри. Для мене це дуже сумна історія, якої можна було уникнути.
🔸 Впевнена, що багато пацієнтів згадують вас із вдячністю та дякують долі за зустріч із вами. А чи є у вас пацієнти, про яких ви можете розповісти щось особливе?
Не можу сказати, що у мене є улюблені пацієнти. Це було б неправильно. Стараюсь приділяти усім пацієнтам достатньо часу та уваги. У більшості лікарів, мені здається, є така своєрідна больова точка, - є контингент хворих, на який вони реагують більш гостро. Для мене це пацієнти віку моїх дітей. Коли бачу таких пацієнтів з меланомою шкіри, то сприймаю це більш особисто. Мені це болить.
🔸 Ви щодня спілкуєтесь з багатьма пацієнтами з різними стадіями захворюваннями, у різних станах. Чи не важко вам психологічно?
Звичайно, так. Особливо важко психологічно, коли йде мова про те, що є ефективне лікування, але пацієнт його не може придбати. І усвідомлення того, що можна було б допомогти, але без грошей це неможливо, дуже болюче. У мене, як і у багатьох онкологів, є синдром вигорання. Нажаль, така проблема існує, і для мене зараз карантин – це таке своєрідне перезавантаження. Кількість хворих значно менша, ніж зазвичай, і я користуюся цим як нагодою відновити ресурс.
🔸 Про це не часто говорять, але люди все ж помирають від раку. Що відчуваєте, коли отримуєте звістку, що хвороба все ж виявилась сильнішою?
Звістка про смерть – це завжди боляче. Не важливо, це був хворий, якого ти лікував від початку до кінця, чи якого лише консультував. Може це не дуже професійно, але завжди є певне відчуття провини: тобто ти знаєш, що зробив все можливе, але в глибині душі думаєш, - а може, наприклад, було краще запропонувати в якості першої лінії терапії інший препарат. Це просто так не проходить ніколи. Для мене дуже серйозною підтримкою є ситуації, коли родичі пацієнта, який помер, знаходять в собі сили написати смс із словами подяки та підтримки. Для мене це дуже важливо, це як пробачити один одному. Я навіть не можу собі уявити, як важко рідним в цей момент, але вони знаходять в собі сили написати два слова лікарю. Я дуже вдячна цим людям.
🔸 Яку максимальну кількість операцій вам доводилось робити за день?
В дерматоонкології операції бувають дуже різні. Бувають зовсім маленькі, які тривають 20 хвилин, бувають тривалістю по декілька годин. Тому оцінювати хірурга за кількістю операцій в дерматоонкології – це не дуже вірно. Бували випадки, коли ми робили 8 операцій на день, це досить важко, але якщо вони невеликі, то це можливо. А іноді операція займає півдня.
🔸 Робота лікаря-онколога нелегка. Що допомагає вам відновлювати свої сили та надихає вас?
Однозначно сім’я. Яка дуже терпима, дуже відчуває, коли треба поговорити, коли помовчати. В мене чоловік теж хірург, тому він всі нюанси професії чудово розуміє. І підтримку від сім’ї я маю неймовірну.
🔸 У вас є якісь захоплення?
На захоплення не завжди вистачає часу. Я дуже люблю читати художню літературу, і коли я читаю книгу, яка мене захоплює, то не можу зупинитися, доки не дочитаю до кінця. Тоді діти кажуть, що у мами піжамний день, тобто я цілий день читаю, і ми виходимо тільки пообідати. Це для мене дуже серйозне перезавантаження. Люблю подорожувати з сім’єю, особливо коли всі разом, хоч діти вже досить дорослі, і вже можуть подорожувати самостійно. Люблю мистецтво. Коли потрапляю в нове місто, завжди намагаюсь відвідати художній музей.
🔸 Улюблене місто?
З роками я все більше люблю Київ. Зараз з’явилося трошки часу, і я побачила, як відреставрували Парк Перемоги, привели до ладу парк Кіото. Мені подобається, що Київ зелене місто, європейське місто зі своїм обличчям.
🔸 Які ваші улюблені квіти?
Люблю різні квіти. Квіти у мене вдома є майже завжди. Так склалося, що чоловік мені часто дарує квіти просто так. І в цьому році, під час карантину, я сумувала за квітами. Мені не вистачало тюльпанів, весь їх сезон ми пропустили, але з’явилися нарциси, а зараз я чекаю на півонії.
🔸 Над чим наразі працюєте, і що хотілося б втілити?
Втілити хотілося б дуже багато, але, на жаль, не дуже ви
стачає часу, а може організованості. У зв’язку з карантином відмінилося дуже багато конференцій, деякі з них перейшли в онлайн-формат, а деякі перенесені, тому трошки змінилися професійні плани. Дуже хочеться в цьому році знову провести Школу пацієнта з меланомою шкіри. В минулому році був перший такий досвід (https://bit.ly/3644xcy), і мені здається, що він був вдалий. Ми з головою ГО "МЕЛАНОМА УКРАЇНА" обговорювали можливість зробити це в онлайн-форматі, але усім хотілося б живого спілкування. Людям із спільною проблемою хочеться познайомитися не лише онлайн, а і особисто. І звичайно є плани професійні, зробити доповіді на конференціях, взяти участь у міжнародних клінічних дослідженнях, написати посібник з діагностики та лікування меланоми для лікарів.
🔸 Ваш улюблений вислів або цитата?
У мене є два вислови, які мені допомагають. Іноді я ними ділюсь з пацієнтами, і дуже сподіваюся, що вони їм теж допомагають. Перший, - «Шлях подолає той, хто йде», а другий – «Кожна дорога починається з першого кроку».
Для кожної людини звістка про онкологічний діагноз – це шок. Це завжди дуже важко. Це поворот життя на 180 градусів. Руйнуються всі плани, сподівання. І іноді ми сідаємо з пацієнтом, і я кажу, - давайте зараз ми з вами будемо використовувати тактику маленьких кроків, будемо розбивати наші життєві плани на маленькі етапи. І кожен крок сприймати як маленьку перемогу. Наприклад, мова йде про операцію. Перший крок – здача аналізів, другий – власне операція, третій отримання гістологічного заключення та призначення лікування. І за кожний крок ми ставимо собі умовний плюсик – я молодець, я зробив перший крок до перемоги. Тобто ми не намагаємось заглянути, що буде через 5 років. Ніхто не знає, що буде з ним через 5 років. Але в наших силах розділити життя на етапи та радіти за кожен етап життя. І є хворі, які кажуть, що їм так значно легше. Вони йдуть від однієї мети до наступної. Іноді це буває дуже довгий шлях, але так долати його легше. І ми долаємо його разом.
Comments