Автор: Юлія М.
Сьогодні у мене пам'ятна дата, про яку я, мабуть, ніколи і не зможу забути. Рівно 6 років тому мені була виконана складна онкогінекологічна операція. Діагноз я на той момент вже знала - Ря 3с, пройшла вже 2 хіміотерапії.
Плинув час, а в пам'яті все ще чітко зберігаються кадри всіх тих днів, правильні і своєчасні слова лікарів, підтримка рідних і друзів.
Рідний брат зробив і робить все можливе і неможливе у моєму лікуванні і дійсно "прихилив небо і я живу". Далі були ще 4 курси хіміотерапії і згідно протоколу авастін. Не можу сказати, що було легко, як і у всіх нас, був страх (який постійно присутній і зараз), побічки від ліків, зміна зовнішності не на кращу. Хотілося, щоб чужі не знали мій діагноз. Потім я повернулася на роботу, здавала онкомаркер, проходила обстеження і почала заспокоюватися. Але...рецедив. Знову лікування...Знову рецидив.
Вже 2 роки, як я не працюю, постійне лікування і незламна віра у ремісію та оптимістичний погляд у майбутнє.
Я з самого початку не шукала причин виникнення хвороби, вирішивши, що так зійшлися зірки і мені просто не повезло. Але у мене з'явилося багато віртуальних знайомих з групи, з деякими зустрічаюся і подружилися. Безмежно всім вам вдячна! Ми підтримуємо і витягумо одна одну з поганого настрою, втрати орієнтирів і у важкі моменти, намагаємося допомагати та шукати вихід. Разом переживаємо при проходженні діагностики, погіршенні аналізів чи самопочуття.
З роками я спокійно стала говорити про свій діагноз, не відчуваю себе "якоюсь не такою", і це завдяки групі. Я продовжую лікування, сміюся і іноді плачу, радію і сумую, святкую радісні події і, надіюся, що свої 83 роки зустріну на березі Середземного моря з винцем, у шляпці, ну і на каблуках (куди ж без них).
Хочу підтримати всіх, кому саме сьогодні важко і здається, що немає виходу, знайте - світло попереду!
Таки розплакалася, не витримала.